Хотин із старовинною фортецею, що височить серед скель над плесом Дністра, належить до тих українських міст, які набули значення символів національної слави.
Назва міста, ймовірно, походить від дієслова “хотіти”: це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї.
Спочатку це була невелика, збудована східними слов’янами, дерев’яна фортеця, її незначні рештки виявлені під час археологічних розкопок. Поряд з дерев’яною фортецею й одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території розкопані напівземлянки з печами-кам’янками, які датуються ІХ – Х ст., а на глибині 1,2 -1,4 метра виявлено культурний шар VII – VIII ст. Ці матеріали свідчать про існування Хотина як слов’янського поселення вже у VIII ст. З того часу життя на його території не припинялось.
В Х – ХІ ст. Хотин входив до складу Київської Русі. У розвитку древнього Хотина велику роль відіграла торгівля. Його укріплення охороняли велику переправу на Дністрі та стримували грабіжницькі набіги завойовників. У XII – XIII ст., коли Хотин входив до складу Галицько-Волинської держави, його розвиток був тісно пов’язаний з торговим шляхом, що проходив по Дністру. У 40-х – 50-х роках ХІІІ ст. на місці укріплень первинної невеликої дерев’яної фортеці східних слов’ян була змурована перша кам’яна фортеця. Вона була невеликою, містилась на мисі стрілки, там, де тепер стоїть північна башта з півночі, а з півдня сягала стін комендантського палацу. Ймовірно ця фортеця мала усього дві башти, Північну та Південну (В’їзну).
![](https://khotyn.info/wp-content/uploads/2020/12/DSC_0756-Edit-21-1024x681.jpg)
“Град на Днестре реце Хотень”, як говориться в одному з древніх літописів, неодноразово ставав ареною запеклих битв. Він стояв на стику кордонів кількох держав і мав велике стратегічне й адміністративне значення.
З включенням у другій половині ХІV ст. Нижнього Подністров’я до складу Молдавського князівства Хотин набуває важливої військово-політичної ваги як торговельний і митний пункт на північному кордоні Молдавії. Широке застосування артилерії, яке почалося із середини XV ст., спонукало молдавського господаря Штефана ІІІ чел Маре (Великого) (1457-1504 рр.) активно зміцнювати стратегічну оборонну систему князівства, що складалася з 9 фортець, куди увійшла і Хотинська.
У 60-х – на початку 70-х років XV ст. Хотинський замок капітально перебудовується і розширяється у південному напрямку більш ніж удвічі, до розмірів приблизно 110 х 55 м (зараз – це від Північної до Південно-західної вежі включно). Як захист від гарматного вогню повстали товсті (до 5 м) і високі (до 40 м) мури та башти. Їх прикрасили орнаментом із червоної цегли – рядами зображень «вавілону» (вірогідно, символу зодчої мудрості) та «голгофи» (скелі, де був розп’ятий Христос – однієї з головних християнських святинь). Декоровані у такий спосіб стіни набували додаткової міцності, захищені ще й силою православної віри. Штефан ІІІ, крім видатних військово-політичних якостей, уславився серед сучасників і як людина дуже набожна, яка шанувала предків і збудувала багато монастирів та церков. Хотинській фортеці молдавський господар надавав великого значення як важливому оборонному форпосту на стратегічному напрямку, тому не дивним видається використання християнських елементів в її оздобленні.
Неушкодженою цитадель простояла до кінця XVII ст., переживши буремні роки, коли Хотин не раз опинився у центрі європейських військово-політичних подій і під його мурами ставали таборами польські, козацькі, турецькі загони, а в стінах розміщувалися залоги різних держав.
У вересні 1621 року під Хотином відбулось одне з наймасштабніших воєнних зіткнень у Європі – Хотинська війна. У розгромі армії турецького султана Османа ІІ спільно з польськими і литовськими силами взяло участь військо запорозьких козаків під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.
Уряд Османської імперії у 1675 р. видав наказ господарю Молдавії щодо знесення замків у Нямці, Сучаві і Хотині. Але виконувався наказ неохоче і не вельми ретельно. У Хотинському замку було зруйновано лише південний мур з двома вежами, більшу частину південно-західної башти, зроблено проломи у західній і північно-західній частинах муру, що унеможливило використання цитаделі для військових потреб.
Замок простояв у непридатному для оборони стані до початку ХVІІІ ст. Але після російських походів у Молдавію 1709 і 1711 рр. Оттоманська Порта вирішує посилити тут турецьку воєнну присутність, задля чого створює свій військово-адміністративний осередок (райю або нахіє) з центром у Хотині.
Одночасно з реконструкцією цитаделі турками велося зведення більш потужних укріплень – Нової фортеці. До 1718 р. Навколо Замку постала нова нерегулярна полігональна фортеця розмірами 250 х 1200 м з 4 укріпленими брамами і 6 артилерійськими бастіонами, забезпеченими земляними амбразурами і туровими мерлонами з вербових прутів. Куртина висотою 9-12 м, оточена з боку поля 24-метровим сухим ескарповим ровом, призначалася для рушнично-артилерійського вогню, а на контрескарпі висотою в 6-8 м проходила простора палісадована прикрита дорога, де могли встановлюватися легкі гармати на маневрових лафетах. На найбільш небезпечних ділянках було закладено 17 підземних мінних галерей.
![](https://khotyn.info/wp-content/uploads/2020/12/DSC_1418-1-1024x681.jpg)
Хоча фортифікаційний комплекс Нової фортеці був створений за європейським зразком, в оздобленні окремих споруд використовувалися елементи традиційного османського зодчества, а також знаки, пов’язані з військовою символікою. Останніх найбільше на в’їзних брамах – центральній Константинопольській (Бендерській) з півдня, західній Тимішоарській (Ясській), північно-східній Водяній (Подільській) та південно-східній Потайній (Кам’янецькій). У внутрішньому просторі новозбудованої фортеці розмістилися житлові, військові, господарські та культові споруди. Тепер оборонний комплекс міг вмістити багатотисячний гарнізон з провіантом і боєприпасами у мирний час.
Протягом XVIІI ст. фортеця жодного разу не була взята штурмом, хоча тричі капітулювала – у 1739 р., 1769 р. та 1788 р. Турецька влада, яка повернулась у 1793 р., протрималася лише до нової турецько-російської війни 1806 р., вже на початку якої царська армія зайняла Хотинську фортецю і утримувала її до підписання Бухарестського мирного договору 28 травня 1812 р. За його умовами Дністро-Прутське межиріччя, з Хотинщиною включно, увійшло до складу Російської імперії.
Після поразки Росії у Кримській війні (1856 р.) статус Хотинської фортеці як воєнного об’єкту був скасований, вона передається у цивільне відомство. Цитадель, а разом з нею і Нова фортеця поступово приходять у занепад. Руйнація поглиблюється бойовими діями двох світових воєн – на початку липня 1941 р. відступаючі частини Червоної армії підірвали мінарет, від якого залишився лише цоколь зі сходами.
У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: “Гадюка”, “Захар Беркут”, “Балада про доблесного лицаря Айвенго”, “Три мушкитери”, “Чорна стріла”, “Стара фортеця”, “Стріли Робінгуда”, «Ясса».
Беручи до уваги багаті історичні традиції міста, його глибокі історичні корені в 2000 році, постановою Кабінету Міністрів України було створено Державний історико-архітектурний заповідник “Хотинська фортеця”.