Церква розміщена в центральній частині нового міста на території міського парку. Забудову храму відносять до 1867 – 1868 рр. Вражає вибір архітекторами місця для забудови оскільки церква знаходиться на перпендикулярній осі сучасної вулиці І. Франка та розгалуженню вулиць Свято-Покровська та Шевченка та є своєрідною домінантою з багатьох точок міста.
За стилем побудови церква відноситься до пізнього класицизму. Основа має вигляд почергово поєднаних трьох квадратів, що накладаються один на одного та являють собою хрест. Над притвором зведена восьмигранна вежа – дзвіниця, покрита наметом. Дахи інших частин споруди повні, їх схили відповідають граням у плані. Вежі завершені куполами на барабанах та мають вигляд цибулястих глав. Як і кокошникові завершення восьмигранника веж і порталів, вони доповнюють репродукцію давньоруської культової архітектури. Фасад культової споруди має пілястровий виступ з розвинутим наличником у вигляді геометричної ліпнини. Із бокових і тильної частини наличники є більш плоскими і не так сильно виражені. Поєднання цих декоративних прийомів надають споруді електичного вигляду в цілому.
До 2018 р. склепіння храму увінчували розписи відомого російського художника М. Нестерова. Але у результаті масштабної внутрішньої реконструкції храму його розпис було змінено на сучасний стиль іконописцями.
У буремні часи Хотинського повстання зими 1919 р. у храмі служив авторитетний релігійний діяч, диякон – Андрій Гримальський, уродженець Поділля. Він чи не єдиний хто дистанціювався від політичних баталій та закликав усіх учасників протистояння до смирення та засудив братовбивчу вірохобню за що був засуджений повстанцями. Проте завдяки значному авторитету згодом звільнений.
У радянські часи у храмі тимчасово припинили богослужіння перетворивши його на склад сільськогосподарської продукції. Проте церковне начиння з храму збереглося і не було пограбоване. В часи голодомору сюди звозили зібране у містян зерно. В цей час тут розміщувалася штаб-квартира комітету бідноти Хотинського району – організації за наклепом якої і вішалися ярлики «куркулів», «ворогів народу», тощо.
Згодом приміщення слугувало лекторієм для атеїстичної пропаганди. Можливо з цієї причини і було збережено церковне начиння.
І тільки після приходу епохи «відлиги» у храмі потрошку почали проводити богослужіння.
